– О! – сердито буркнула Мелашка. – Знову до тебе суне оця... Причинувата... Отроп поклав на лаву своє нехитре шитво: акурат хотів поставити на гуму стоптані капці. Зиркнув у причілкове вікно. Так. Крізь хвірточку у воротях справді плуганилася, нехай би їй грець, Чорна Марія. Тобто, власне, Марія Ковшук. Чорною її називали позаочі. Через падучу хворобу, яка причепилася до неї ще змалечку. Маріїна хата стояла через три обійстя від Отропової. І була єдиним на кутку житлом, що могло похвалитися стародавньою, солом’яною стріхою. Їде у Канів, до Тараса, закордонне панство – обов’язково пригальмує. Аби, значить, поклацати фотоапаратами, подирчати кінокамерами... Національний колорит! Реліквія!.. Через оту "реліквію" сільське начальство не раз розпікали у районі.
5 мар 2011 в 21:57